Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли вона не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов’язане із проблемою відносин між батьками і їхньою дитиною. Наприклад, коли спілкування зводиться тільки до вимог чи вказівок. Тоді дитина протестує проти цього і виявляє упертість. Чи, навпаки, коли батьки потурають дитині, не привчають її до того, що в неї є якісь обов’язки.

Водночас важлива і форма звертання, якою ми просимо дитину щось зробити.

Позитивно формулюйте звертання до дитини. Кажіть дитині, що робити, замість того, щоб вказувати, що не робити. Наприклад, замість: «Не дряпай меблі», треба сказати: «Злізь зі столу».

Не поєднуйте декількох прохань чи вказівок. Давайте їх по одній. Розділяйте великі прохання на декілька невеликих вказівок. Наприклад, замість: «Прибери кімнату», скажіть: «Склади кубики в коробку», а потім «Поклади взуття до шафи».

Говоріть дитині точно, що потрібно робити. Варто змінити такі висловлювання, як «Будь гарним» чи «Роби правильно» точнішими, такими як «Говори пошепки» чи «Будь ласка, сядь за стіл».

Звертайтеся до дитини спокійно. Діти повинні навчитись реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.

Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати. Якщо дитина сама не прибирала кімнату, відповідно в неї ще немає навичок, тоді треба спочатку навчити її цьому, а потім вже вимагати допомоги з прибиранням житла.

Використовуйте вибір, коли це можливо. Пропонуйте дитині вибрати з ваших варіантів, що з’їсти, куди піти гуляти, що одягти.

Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте, але робіть це не на початку виконання, інакше діти можуть намагатися втягнути батьків у дискусію, щоб не робити того, що батьки просять.

Хваліть! Не забувайте подякувати дитині за зроблене. Адже якщо ми просимо про щось чужу людину і вона виконує наше прохання, ми обов’язково кажемо їй дякую.