«ОБДАРОВАНІСТЬ, ЯК ОСНОВА ДЛЯ РОЗВИТКУ ЗДІБНОСТЕЙ»

Психологічна наука розглядає здібності як властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання ним певних видів діяльності. Вони не є природженими, а є соціально набутими. Природженими, на думку психолога Б.Теплова, є задатки – певні анатомо-фізіологічні особливості організму, на сприятливому ґрунті яких розвиваються ті чи інші здібності. Різниця між задатками і здібностями полягає також і в тому, що задатки не мають якісної визначеності та змістовного компонента.

Здібності поділяються на загальні і спеціальні. Показником здібностей є широта і різноманітність можливостей людини.

До загальних здібностей відносять активність дитини, особливо пізнавальну, її неабияку допитливість, свіжість і гостроту сприймання, яскравість уяви, фантазії.

Спеціальні здібності – це психологічні якості дитини чи дорослого, які сприяють успішному виконанню певного виду діяльності. Всі спеціальні здібності ніби виростають із загальних, не можуть існувати без них. Інколи загальні здібності називають «генеральним фактором інтелекту».

Усталеної, єдиної типології спеціальних здібностей немає. Найчастіше говорять про музичні, сценічні, спортивні, математичні, художні, літературні, лінгвістичні, технічні, наукові здібності.

Розвиваються здібності у процесі взаємодії дитини з навколишнім світом, під впливом виховання і навчання. Вони формуються в умовах відповідних періодів дитинства та у тісному зв’язку з особливостями віку. Хибною є думка, що коли дитина стає старшою, створюються сприятливіші умови для розвитку її здібностей. Мозок маляти особливо чутливий до різноманітних впливів навколишнього середовища, тому ті чи інші якості виховуються успішніше, ніж у дорослих. Надзвичайно важливо саме у зв’язку з проблемою здібностей орієнтуватися на положення про те, що кожний віковий період розвитку має свої особливості, неповторні достоїнства, а перехід від одного віку до іншого пов’язаний не лише з надбаннями, але й з помітними втратами.

Вікові періоди – це необхідні стадії розвитку, через які переходить кожна дитина. Тому й розвиток здібностей має бути тісно пов’язаний з ними, має враховуватися їх своєрідність. Потрібно орієнтуватися на те, що можливості дітей одного віку складаються неоднаково.

Суттєвими є висловлювання відомих психологів С. Рубінштейна, Б.Ананьєва, Г.Костюка, К.Платонова щодо зв’язку здібностей з діяльністю, розвитком особистості.

Але існує думка, що для розвитку здібностей потрібна посилена діяльність. Чи так це насправді? Не кожна діяльність розвиває здібності, а лише та, яка подобається дитині, у процесі якої виникають позитивні емоції.

Отже, розвиває здібності діяльність, що викликана власною пізнавальною потребою дитини.