Спілкування люблячих батьків зі своєю дитиною, особливо маленькою, можна описати трьома фразами: “Так”, “Тобі можна все”, “Люблю тебе”. Дітлахи швидко розуміють, що батьками можна маніпулювати. Як зрозуміти, що дитина от-от «сяде вам на шию».

“Тому, що я так хочу”

“Твоє”, “моє”, “наше” — три слова, які допоможуть знайти ідеальний баланс у відносинах батьків і дітей. Це правило стосується не лише речей, але і вибудовування спілкування, планів. Якщо ви втомились після роботи, погано себе почуваєте, або мрієте про вечір із книжкою — не біжіть до дитини щоразу почувши “але ж я хочу”. Слід об’єктивно оцінити ситуацію та прохання дитини, зрозуміти чи може дитина справитися з нею самотужки і тільки після цього виконувати її «я так хочу», чи ні.

“Це ти винна, що я отримав двійку”

Гіпервідповідальність з боку батьків приводить до зниження відповідальності у дитини. І нехай вам здається, що, допомагаючи їй завжди й в усьому, ви робите добру справу, насправді,  ви ростите маленького ледаря. Підказуйте, спрямовуйте, але не робіть нічого за дитину. Інакше одного разу вона прийде до вас із словами: “Це ти винна, що я отримала двійку”. І тут навіть не посперечаєшся, адже домашнє завдання за дитину робили ви. Так от, змінюйте ситуацію, поки ще не пізно.

“Якщо купиш телефон, вивчу”

Батьки, які працюють, дуже часто компенсують дитині дефіцит своєї уваги подарунками. За вивчений урок — нова іграшка, за закінчення навчального року на “п’ять” — велосипед і поїздка до іншої країни. В результаті дитина припиняє бачити іншу мотивацію, крім грошової. А істерика в магазині через непридбану іграшку — вже норма. Знайдіть той інтерес, який зацікавить вашого малюка не “заради бонусу”, а тому що це дійсно буде його (її) захоплювати. І головне, дитина не повинна бачити у вас таку собі “скарбничку”.

“Мамо, виріши. Інакше мені буде погано”

Не прагніть вирішувати за дитину усі її проблеми. Дитячі конфлікти — такі ж самі, як і у дорослих, тільки у мініатюрі. Їх вирішення — підготовка до дорослого життя. Щойно ви почули: “Мамо, виріши! Мамо, допоможи”, задумайтесь. Ви виховуєте дорослу, самостійну, цікаву людину, а не інфантильне створіння. Не поспішайте розбиратися зі шкільним учителем лише тому, що він якось не так подивився на вашу дитину, або бігти й давати стусана задираці-однокласнику. Оцініть ситуацію, спробуйте дізнатись більше подробиць з інциденту,  допоможіть порадою. Подивіться, чи дитина в змозі сама вирішити конфліктну ситуацію. Якщо потрібно, запропонуйте допомогу в її вирішенні.

“Це ж ти так хочеш”

Нерідко батьки намагаються виростити із дітей власні “копії”. Якщо ж діти не демонструють результатів у спорті, не виграють в олімпіадах, не підкорюють усіх своїми талантами, то батьки сердяться: “У твоєму віці я вже зробив те і те”. В результаті дитина, відчуваючи себе апріорі неповноцінною, взагалі припиняє прагнути. На будь-яке зауваження вона відповідає: “Це ж ти так хочеш, а не я”. Порада буде такою самою: зверніть увагу дитини на те, що цікавитиме саме її, а не вас!

Список подібних фраз “сигналів” для батьків може бути довгим. Однак головне — не гасити апатію, агресію або лінощі дитини, а розбиратися щоразу у причині.